Роман відомого українського письменника, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка розповідає про найскладніші часи в історії українського народу в XX ст. Автор проводить головного героя твору Максима Нетребу через страхіття голодомору 1933 р., масові репресії 1937 р., тюрму, Верхньо-Колимський концтабір і сповнену тривог довготривалу втечу з нього, окупацію України фашистськими загарбниками, службу в поліції й приховану боротьбу з окупантами в групі Української Повстанської Армії, сприяння комуністичному підпіллю та партизанам, перебування на чужині та власні душевні муки. Год издания: 2008Формат: fb2Язык: ukРазмер: 3077 KbСкачиваний: 1546Серия: Бібліотека Шевченківського комітету

Роман «Прибутні люди», який написано на документальній основі, вперше в українській літературі грунтовно, масштабно, відкрито показує страхітливу трагедію українського народу — голод 1947 року. На тлі цих апокаліптичних подій автор підкреслює людяність і шляхетність народу. Автор зображує своїх героїв у драматичних ситуаціях, коли найповніше виявляються людські характери. Год издания: 2007Формат: fb2Язык: ukРазмер: 1028 KbСкачиваний: 833

Це перше видання епістолярної спадщини класика української літератури, державного діяча, лауреата Шевченківської премії — Олеся Гончара. До книги увійшли листи, які зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України, в рукописних відділах Інституту літератури та НАНУ, в архівах Волинської, Дніпропетровської, Львівської областей, в Російському державному архіві літератури і мистецтв, у Слов’янській бібліотеці Чеської Республіки, а також у приватних архівах широкого кола людей, з якими ще змолоду листувався письменник. Публікація охоплює довоєнний і повоєнний час, роки хрущовської відлиги, застою, боротьби з тоталітарною системою, а також духовного відродження. В книзі подається частина офіційного листування О. Гончара як керівника СПУ з 1959-го по 1970 рік та депутата Верховної Ради СРСР і УРСР. Як і в щоденникових записах, так і в листах відкриваються нові сторінки біографії і творчого життя письменника, його громадської, державної діяльності, широких зв’язків із читачами в Україні та за її межами. Это первое издание эпистолярного наследства классика украинской литературы, государственного деятеля, лауреата Шевченковской премии, — Олеся Гончара. В книгу вошли письма, которые хранятся в Центральном государственном архиве-музее литературы и искусств Украины, в рукописных отделах Института литературы и НАНУ, в архивах Волынской, Днепропетровской, Львовской областей, в Российском государственном архиве литературы и искусств, в Славянской библиотеке Чешской Республики, а также в частных архивах широкого круга людей, с которыми еще смолоду переписывался писатель. Публикация охватывает довоенное и послевоенное время, годы хрущевской оттепели, застоя, борьбы, с тоталитарной системой, а также духовного возрождения. В книге подается часть официальной переписки О. Гончара как руководителя СПУ из 1959-го по 1970 год и депутата Верховной Рады СССР и УССР. Как и в дневниковых записях, так и в письмах открываются новые страницы биографии и творческой жизни писателя, его общественной, государственной деятельности, широких связей с читателями в Украине и за ее пределами.Год издания: 2008Формат: docЯзык: ukРазмер: 3523 KbСкачиваний: 653Серия: Бібліотека Шевченківського комітету

Семьдесят миллионов жителей СССР оказались в оккупации за два года войны. Началось наступление Советской Армии. И их, необученных и необстрелянных, молодых и постарше, тех, для кого была графа в анкете «Находился ли в оккупации?», бросали в самое пекло войны - чтобы выбить! Ведь каждый человек был под подозрением, этих солдат, хотя они и не были они штрафниками, бросали под кинжальный огонь, ими «затыкали дыры» на фронтах, они шли в атаки безоружными. Вспомним А. Димарова, его воспоминания «Прожить и рассказать». Командир приказал набрать кирпичей: бросишь - немец подумает, что граната, испугается, бери его автомат, пристрели - и вперед. Голод 1933 года перешел в военный геноцид. Вот и эта повесть, написанная еще во времена Хрущева, донесла до нас жизненную правду в художественном воплощении о жителях сел Южной Украины, которых бросили в атаку со словами: «Оружие добудете в бою». И необученные, невооруженные, необмундированные сельские ребята и дядьки форсировали Днепр, закрепились на плацдарме, героически отражали атаки (оружие уже было!), а потом вызвали огонь на себя. Когда же на правый берег переправился полк, затем - целая армия, командующий ппопросил дать ему списки героев. Из четырехсот осталось двенадцать человек. Но полк не имел даже списков батальона. Его даже не обмундировали, не взяли на обеспечение. Что те двенадцать даже каши не заслужили? Олесь Гончар так сказал о повести: «Это исключительно честное в украинской литературе произведение, в котором правдиво раскрыта трагедии украинского народа во Второй мировой войне, когда всех, кто был на оккупированных землях, тогдашняя государственная система считала потенциальными врагами ... Это было похоже на идеологическую месть тем, кому в цивилизованном мире следовало бы сочувствовать ». Сімдесят мільйонів жителів СРСР опинились в окупації за два роки війни. Почався наступ Радянської Армії. І їх, ненавчених і необстріляних, молодих і старшого віку, тих, для кого була графа в анкеті «Чи перебував в окупації?», кидали в саме пекло війни — щоб ВИБИТИ! Адже кожна людина була під підозрою, цих солдатів, хоч і не були вони штрафниками, кидали під кинджальний вогонь, ними «затикали дірки» на фронтах, вони йшли в атаки беззбройними. Згадаймо А. Дімарова, його спогади «Прожити й розповісти». Командир наказав набрати цегли: кинеш — німець подумає, що граната, злякається, бери його автомат, пристрель — і вперед. Геноцид голоду 1933 року перейшов у військовий геноцид. От і ця повість, написана ще в часи М. Хрущова, донесла до нас життєву правду у художньому втіленні про жителів сіл Південної України, котрих кинули в атаку зі словами: «Зброю добудете в бою». І ненавчені, неозброєні, необмундировані сільські хлопці і дядьки форсували Дніпро, закріпилися на плацдармі, героїчно відбивали атаки (зброя вже була!), а потім викликали вогонь на себе. Коли ж на правий берег переправився полк, потім — ціла армія, командуючий просить дати йому списки героїв. З чотирьохсот залишилося дванадцять чоловік. Але полк не мав навіть списків батальйону. Його навіть не обмундирували, не взяли на постачання. Що, ті дванадцять навіть каші не заслужили? Олесь Гончар так сказав про повість: «Це винятково чесний в українській літературі твір, у якому правдиво розкрито трагедію українського народу у Другій світовій війні, коли всіх, хто був на окупованих землях, тодішня державна система вважала за потенційних ворогів... То було схоже на ідеологічну помсту тим, кому в цивілізованому світі належало б співчувати».Год издания: 1964Формат: pdfЯзык: ukРазмер: 320 KbСкачиваний: 556Серия: Бібліотека Шевченківського комітету